На допомогу учням

Буктрейлер

Аналіз поетичного твору

І. Загальні питання:
1) назва твору, ім'я автора;
2) назва збірки, складовою якої є вірш;
3) рік написання та видання;
4) поштовх для створення збірки чи вірша;
5) кому присвячений;
6) наявність епіграфа, його значення.
ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:
1) напрям, якого (яких) стосується вірш чи збірка;
2) жанр;
3) тема;
4) ідея;
5) рима чи її відсутність;
6) вид рими;
7) розмір вірша;
8) строфіка;
9) художньо-зображальні мовні засоби;
10) бібліографія.
ІІІ. Культурологічні питання:
1) синтез мистецтв, що спостерігається у вірші чи збірці;
2) українознавчі аспекти;
3) культурологічне оточення, наявність музичного супроводу;
4) думки митців та критиків;
5) власна думка про твір.
Примітка. Художньо-зображальні мовні засоби — це: 1) тропи; 2) прийоми милозвучності (звукової органі­зації мови, звукопису): алітерація — повтор приголосних; асонанс — повтор голосних звуків; повторення слів, їх початків (анафора), закінчень (епіфора) тощо; 3) прийоми творення поетичного образу: порівняння людського із зовнішнім, з природою; антропоморфічні порівняння — природа уподібнюється до людини, тотожність краєвиду і настрою, їх взаємозалежність; алегорія — поширення образу на цілий твір; образ-малюнок; наявність контрас­ту в самому образі.

Словник літературознавчих термінів до схеми № 2
Акростих (грецьк.) — вірш, в якому початкові літери кожно­го рядка, якщо їх прочитати зверху вниз, утворюють слово чи фразу та найчастіше вказують, кому вірш присвячений.

Анафора — єдиний початок; повторювання слів, їхніх початків, віршованих рядків, половини рядка, словосполучень.
Антропоморфізм — уособлення, коли предмет зображення уподібнюється до людини чи наділений людськими рисами.

Буколіка — пастуша пісня.
Буриме — вірш, що його пишуть на заздалегідь визначену риму, яку не можна змінювати.
Вінок сонетів — віршований твір з п'ятнадцятьма сонетами.
Верлібр — вільний вірш, що не має рими та чітко визначеного ритму.

Вільний вірш — віршована форма, що відрізняється рядками неоднакової довжини, наявністю різних стоп і метричних прозаїзмів.
Георгіки — вид дидактичної літератури, де темою є сільське життя, сільське господарство, землеробство.

Елегія — поетичні філософські роздуми, пройняті сумом і скор­ботою.
Епіграма — вид сатиричної поезії; невеликий вірш, що вис­міює будь-яку особу чи явище.
Епіфора — повторення закінчень.
Ідилія — одна із форм буколіки, вірш про безжурне життя на лоні природи.

Лірика — один із трьох родів художньої літератури, в підґрунті якого зображення внутрішнього світу людини, її переживань і почуттів.
Ліричні жанри — епіграма, епітафія, буколіка, еклога, епіта­лама, ідилія, гімн, ода, послання, балада, дума (ліро-епічний), поема (ліро-епічний), байка тощо.

Неточна рима (асонанс) — звуки римованих слів фонетичне повністю не збігаються (наприклад: "стійкий" — "ластівки").
Паліндром (грецьк.) — той, що повертається назад, "перевер­тень"; вживається для позначення художнього тексту, який чи­тається зліва направо і справа наліво тотожно або від початку вірша до кінця і зворотно.

Пастораль — література, що присвячена життю пастухів; одна із форм буколіки.
Переспів — вірш, написаний за мотивами твору іншого автора.
Прозаїзм — слово, що є нижче рівня поетичності даного твору.
Рима — повторення окремих звуків чи звукосполучень, що пов'язують закінчення двох чи більше рядків. За розташуван­ням у рядках рима буває парною, чи суміжною (а а б б), перехресною (а б а б), кільцевою (а б б а). За наголосом — чоловічою, жіночою, дактилічною

Асонансною (неточною) — неповна точність звукового повторення. Точною — повна точність звукового повторення.
Ритм — повторення схожих явищ через певні рівні проміжки; ритм вірша формується за рахунок складів чи наголосів у рядах, що поєднуються в строфу.

Розмір вірша — кількість стоп; за кількістю складів у стопі розмір розподіляється на двоскладовий (ямб, хорей, трискладовий (дактиль, амфібрахій, анапест тощо.

Сонет — ліричний вірш із 14 рядків (рима за схемою: а б б а – а б б а — в в г — д г д т а ін.).
Стопа — група складів у вірші.

Строфа — віршова сполука, що об'єднана загальною римою становить ритмічне та синтаксичне ціле. Строфа може бути двовіршем, терциною (три рядки), чотиривіршем тощо.